Поради психолога

Діти і війна: поради дорослим

Війна б’є по психологічному стану і дорослих, і дітей. Навіть якщо ви робите вигляд, що все добре, діти переймають вашу тривожність. Тож як підтримати та заспокоїти дитину.

ЦИТАТА

«Потрібно вживати слово «війна», говорити про війну, як війну. Що війна – це тимчасово, що так завжди не буде. Повторювати, що все буде гаразд. Обговорювати плани на майбутнє. Це все дуже важливо. З одного боку, подати інформацію, а з іншого - дати позитивне скріплення плануванням майбутнього». Вікторія Осипенко - психологиня.

ЯК ПІДТРИМАТИ ТА ЗАСПОКОЇТИ ДИТИНУ

1. Говоріть з дитиною спокійно

- Про те, що відбувається, варто говорити з дитиною тому дорослому, який найбільше зберігає спокій;

- Підлітків важливо навчати, де шукати перевірену інформацію, ділитися джерелами. 

2. Проявляйте надійність

- Варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити її і себе від небезпеки, що наша армія дасть відсіч;

- Обійняти можна дитину до підліткового віку;

- Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість. 

3. Грайте в ігри та виконуйте з дитиною заспокійливі вправи

- Можна ліпити з пластиліну;

- Окреслити навколо себе «коло безпеки» - з нитки, наприклад;

- Грати в настільні ігри (шашки, шахи);

- Малювати;

- грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

4. «Займіть» чимось аудіальний канал дитини 

Від виття сирен особливе навантаження у дитини - на аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось «зайняти»:

- слухати в навушниках аудіоказки та музику;

- співати, грати на чомусь, що є.

5. Навчайте дитину правил безпеки

- Де вона може зустрітися з вами або іншими родичами;

- Де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок;

- Не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

6. Довірте дитині відповідальне завдання 

- покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги, наприклад, доручити дитині слідкувати за іграшкою;

- Попросіть дитину придумати казку про якогось персонажа,  або уявити себе журналістом та провести репортаж з місця події тощо.

7. Як відвернути увагу дитини

- Виконуйте разом із дитиною рутинні справи;

- Обіймайте дитину;

- Жартуйте з нею;

- Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким; 

- Вмикайте на планшеті мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. Дозволяйте дитині вивільняти ненависть та злість

І для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Можна це робити в ігровій формі:

- застосовувати гру «Злий бобер», наприклад, спочатку придумати злу тваринку і поводитися так, як, на вашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворити на добру тваринку. Потім – на людину; 

- сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути. 

вивільнення дитині буде легше заснути. 

9. При панічній атаці виконуйте вправи 

- Потерти кінчик носу;

- Надавити не сильно на очні яблука з двох боків; 

- Витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини; 

- Покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю;

- подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо;

- лягти на спину і робити рухи ногами, як на велосипеді;

- розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться «точка паніки».        

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ

Перший етап – дитині важливо казати:

- що ми робимо все можливе, щоб ми були у безпеці;

- в дорозі ми будемо весь час із тобою, буде багато дітей та дорослих;

- нас зустрінуть добрі люди та допоможуть;

УВАГА! У цей момент дуже важливо, щоб ваш голос звучав стійко та впевнено. 

- пояснити, що їдемо не назавжди, а доки не стане безпечно;

- буде тимчасовий дім, можливо, ми житимемо разом з великою кількістю людей;

- якщо батько дитини залишається в Україні, пояснити, що мама їде з тобою вдвох, а тато приєднається до нас, як тільки зможе, чи ми до нього повернемося;

- якщо дитина плаче, намагайтеся витримати її почуття без осуду та відчуття провини;

- якщо ви їдете в іншу країну, візьміть кілька книг, які були б написані вашою мовою. Це буде дуже важливо. Дорогою показуйте дитині фото, відео з цієї країни.

Другий етап – правила:

- зараз важливо, щоб ти нам у всьому допомагав;

- був завжди поруч, нікуди не тікав, ні з ким чужим не йшов, не вередував;

- дайте дитині доручення, яке їй під силу, наприклад: стежити за її рюкзачком, пити воду і вам нагадувати;

- дякуйте дитині за те, що вона допомагає вам у дорозі, що ви бачите як дитині складно, але вона справляється;

- придумайте кілька ігор, у яких ви будете перенаправляти увагу та енергію дитини.

- можна дати їй завдання фотографувати дорогу;

- важливо переконатися, що дитина знає своє прізвище та ім’я, імена та прізвища батьків та дорослих, які її супроводжують. Покладіть дитині до кишені аркуш із її та вашими даними.

По приїзді на місце скажіть дитині: «Ось ми й у безпеці. Дякую за те, що ми змогли разом це зробити. Зараз будемо знайомитися з нашим новим домом. Він не схожий на наш будинок. Я не знаю, чи сподобається він тобі й мені. Але ми зможемо зробити його нашим. Ми з тобою - як равлики: наш будиночок завжди з нами. А до інших міст ми з тобою звикнемо. Люблю тебе. У нас обов’язково все буде добре, де б ми не були».   

КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ

- Національна психологічна асоціація    

з початком військових дій силами небайдужих людей створений психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися по допомогу до центру – треба заповнити анкету https://forms.gle/3Z4vpJiPgLpTTzzr5

- Міністерство освіти і науки України 

з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі https://www.facebook.com/eduhub.in.ua/

- Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій «Розкажи мені», створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан https://tellme.com.ua

Страхи дітей. Шляхи їх подолання.

Формування повноцінної активної особистості має насамперед ґрунтуватисяна вихованні в дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у свої власні сили. Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи стає страх. Адже наше стрімке життя зі стресами, надзвичайно великим потоком інформації з телеекранів, відео, насичене різноманітними ефектами, погонями, жахами, насиллям, аморальністю тощо лягає важким тягарем на нерви наших дітей. Захист їх внутрішнього світу від негативних впливів, від виникнення в них необґрунтованих страхів - є спільною турботою дорослих, які мають справу з дітьми – педагогів та батьків.

Сутність поняття страху.

Що ж таке страх? На думку З. Фрейда, страх – це негативне емоційне переживання, яке людина відчуває тоді, коли зустрічає потенційну небезпеку. Страх має певний об’єкт, який можна проаналізувати, стерпіти, проігнорувати тощо.

 Давайте розглянемо ситуацію та визначимо об'єкт страху.

Обоє батьків — люди з вищою освітою, педагоги. Але вони часто лякають свою непосидючу, допитливу доньку Оленку уколами, бабаєм, барабашкою. Ефектом від цього вони задоволені: дитина відразу притихає, стає слухняною. Якось захворіло дівча на тяжку ангіну. Лікар призначив уколи через кожні чотири години. Відтоді з кожною появою медсестри зі шприцем життя в оселі перетворювалося на пекло: дитина заходилась в істериці, кричала, ховалася, билася, виривалась. Уся сім'я та медсестра після кожної процедури довго не поверталися до тями. Намучилася й дитина. Тільки тепер мама усвідомила, що Оленка справді лякалася, а вона ж гадала, що донька все сприймає як гру.

Отже, обєктами страху у даній ситуації були уколи, бабай та барабашка. Потрапивши у психотравмуючу ситуацію, коли довелось робити дитині уколи, страх, що виник раніше, проявився у формі істерик при кожній появі медсестри зі шприцем.

 «Страх – це добре чи погано»?

Немає людини, яка б не переживала страху. Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід'ємні емоційні прояви психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток. Страх не є однозначно шкідливим. Він допомагає дитині і дорослому орієнтуватися в навколишньому та соціальному середовищі, захищає від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю, чи під час походу в гори. Страх регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від можливого травматизму. Тому позитивна функція страхів полягає в забезпеченні самозбереження людини.

Прояви страху.

Яким же чином страх може проявлятись?

 Відомий фізіолог Іван Петрович Павлов вважав страх проявом природного рефлексу,

пасивно-оборонною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх ґрунтується на інстинкті самозбереження, має захисний характер та супроводжується певними фізіологічними змінами у вищій нервовій діяльності. Страх проявляється у вигляді сомато-вегететивних реакцій: почервоніння, тремтіння, підвищена пітливість, прискорення пульсу і дихання тощо.

Класифікація страхів.

За походженням страхи поділяються на:

- Навіювані, які виникають під впливом слів чи дій дорослих: залякування,

приниження особистої гідності, висміювання невдач, фізичне покарання → страх бути покараним, страх перед неуспіхом, бути висміяним тощо;

- Особистісні: боязнь темряви, самотності, хвороби, приміщень, публічних виступів тощо;

- Ситуативні породжуються реальними подіями: пожежа, блискавка, землетрус, казки з жахами. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але дія його не припиняється, бо ситуативний страх залишає важкий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя.

 Всі страхи взаємопов'язані між собою: навіювані та особистісні страхи породжують виникнення особистісних – найглибших і найважчих у подоланні та переборенні.

Слід розрізняти поняття страхи та фобії.

Фобія – нав'язливі стани, що постійно переслідують людину.

Розрізняють:

- нозофобії – боязнь захворіти;

- соціофобії – боязнь виступів перед великою кількістю людей;

- клаустрофобія – боязнь закритих приміщень;

- агорафобія – боязнь відкритого простору.

Страх може розвиватися в людини в будь-якому віці. У дітей 1 – 3 років бувають нічні страхи, на 2 році життя найчастіше виявляється страх несподіваних звуків, страх самотності. Для дітей 3 – 5 років характерні страхи самотності, темряви і замкнутого простору. У 5 – 7 років провідним стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти понад усе бояться «не бути тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють».

Давайте роздивимося приклад:

Шестирічна Оленка росла несміливою та сором'язливою у сім'ї, що складалася з мами та брата-семикласника. Мама у вихідні мусила підробляти. Тоді вона залишала донечку та сина на стареньку сусідку. Якось, повернувшись з роботи, мама ніяк не могла покласти Оленку спати. Дитина кричала, опиралася, коли її вели до дитячої кімнати, спітнілими рученятами чіплялася за одяг матері так, що їх неможливо було відірвати. У широко розплющених очах був страх. З'ясувалося, що коли два дні тому діти були самі в квартирі, брат, щоб сестра не набридала, залякував її страховиськом, що нібито зачаїлося під її ліжком. Коли ж вимкнули світло, в уяві дитини воно "розрослося" до велетенських розмірів, затамувавши подих і тремтячи всім тілом, дівчатко довго не могло заснути, навіть укрившись з головою. А наступного дня бабуся кілька разів нагадала, що з ванни вистрибне велика жаба, якщо Оленка пустуватиме з водою, —старенькій було зручно, щоб дівчинка увесь час булаперед очима. Самодіяльні вихователі домоглися свого. Але ж якою ціною! У дівчинки розвинувся страх: вона почала боятися темряви й тварин.

Шляхи подолання страхів.

Існує ряд методів подолання страхів.

1) Релаксаційні методи: коли дитина у стані глибокого м’язового розслаблення складає ієрархію ситуацій, що викликають певний страх: від тих, що ледве турбують (схематичний малюнок павука у книзі) до тих, що викликають надмірний страх (живий павук повзе по руці).

 Далі пропонується скласти ієрархіюситуацій страху:

 - собак,

- машин,

- публічного виступу тощо.

2) Навмисне переживання тих моментів, які викликають страх. Наприклад, якщодитина боїться публічного виступу, то саме вихід на люди і допомагає їй перебороти цей страх. Дорослому можна попросити дитину допомогти у демонстрації своїх досягнень всім.

3) Запропонувати дитині зобразити на папері, зліпити, створити в уяві персонажі, які б могли уособлювати її страх, а потім вигнати, вимести, порвати, зім'яти, спалити тощо.

4) Уявне подолання ситуацій страху іноді є ефективнішим, аніж практичне. Так, можливо, деякі вихваляння, притаманні дітям 5-8 років, коли вони кажуть неправду про свої сміливі висловлення та вчинки, відчайдушні пригоди, яскраві перемоги – це один із властивих віку способів оволодіння новими формами поведінки, випробування себе в іншій ролі (в ситуації страху).

Вправа «Скажи 1 правду та 2 неправди про себе».

Потрібно придумати 1 правду і 2 неправди про себе, при цьому решта повинні вгадати, де правда, а де – ні.

Недоцільно намагатись переконати дитину в безпідставності її страхів: «Ну чого ж тут боятися? Подивись, яке воно насправді нестрашне!»

Варто пам'ятати: вороже ставлення особистості до свого стаху схоже на відкидання батьками своєї «поганої» дитини: вона озлоблюється, але кращою не стає.

 Поради педагогам щодо профілактики дитячих страхів.

1. Уже на початку навчального року встановіть тісний контакт з батьками дітей, запишіть їхні побажання. Зафіксуйте і власні уявлення щодо проблем кожної конкретної дитини.

2. Коли в групу приходять новачки, дайте можливість іншим дітям самостійно пояснити новоприбулим правила поведінки. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив). Доручіть комусь із активних дітей розпитати новачка, ближче познайомитися з ним, а потім вже познайомте з ним усіх інших однолітків.

3. Ознайомлюючи дітей з правилами поведінки, проведіть гру-заняття, де можна використати ці правила. В такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагається (профілактика страху зробити щось не так, бути покараним).

4. Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками. (Профілактика страху бути неприйнятим у колектив).

5. Придумайте для окремих дітей умовний сигнал, який нагадував би їм про те, що вони зробили щось не так і треба негайно підкоритися правилу, (профілактика та корекція страху неуспіху, страху бути висміяним).

6. Використовуйте умовні знаки, щоб сигналізувати не словом, а знаком про необхідність зміни поведінки на певний період, наприклад: "говорити не можна — червоний прямокутник; говорити дозволяється — синій прямокутник; тощо. (Профілактика страху словесного покарання).

7. На заняттях використовуйте прийом гуманної особистістно орієнтованої педагогіки співробітництва — "відповідь на вушко". (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).

8. Заохочуйте прагнення дітей використовувати вже набуті знання для самостійного розв'язання незнайомих завдань, даючи умовний сигнал: "час ризикувати — кружок, поділений навпіл: одна половина червоного кольору, а друга — чорного. (Профілактика страху неуспіху, неправильної відповіді).

9. Обговорюйте разом з дітьми різноманітні способи виходу із ситуацій, які сталися чи могли б статися у житті групи. Допоможіть дітям оцінити, якою мірою конструктивний вибір кожного з них.

10. Надайте дітям можливість визначити їхні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, які продемонстрували б те, чого вони бояться, насправді зовсім не страшне.

11. Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку дружніх, приязних стосунків між дітьми. (Профілактика страху самотності, страху конфлікту).

12. Придумайте разом з дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески тощо).

 

 

Тест «Батьки майбутнього першокласника»

(тест складений на основі тесту Г. Бардієра)

 

Інструкція.

 У кожній парі тверджень виберіть твердження під літерою «а» або «б».

Твердження

1.    а) Якщо дитина не хоче, її завжди можна змусити.

       б) Не слід нав'язувати себе дитині, якщо вона чогось не хоче, краще   подумати, чому вона не хоче цього робити.

2.      а) Відмови бувають звичайно у дітей, які не звикли до слова «Треба».

         б) Насильницькі методи множать на дефекти особистості і небажані форми поводження.

3.      а) Дітей не повинні цікавити емоції та внутрішні переживання дорослих.

        б) Емоції дорослих незалежно від їхньої волі впливають на стан дітей, передаються їм, викликають відповідні почуття.

  4.  а) Дитина не повинна ніколи забувати про те, що дорослі старші,

           розумніші, досвідченіші за неї.

      б) Співпрацювати з дітьми — означає бути з ним «на рівних», у тому   числі співати, грати, малювати тощо.

5.   а) Підкреслюючи помилки дитини, ми рятуємо її від них.

     б) Негативна оцінка шкодить благополуччю дитини.

6.  а) Роблячи щось, дитина має усвідомлювати, хороше воно чи погане

         з погляду дорослих.

    б) Дитина не боїться помилок або невдач, якщо знає, що її завжди приймуть і зрозуміють дорослі.

7.  а)Дітей треба вчити, указуючи на підходящі приклади.

      б) У дітей зароджуються комплекси, коли їх з кимось порівнюють

   8.  а) Дитина повинна постійно бути предметом уваги симпатій доролих.   

      б)Дитина, оточена усюди симпатією й увагою, обтяжена неприємним переживаннями роздратування, тривоги або страху.

   9. а) Чим старша дитина, тим важливіші для неї знаки уваги і підтримка дорослих.

       б) Дитині будь-якого віку для емоційного благополуччя необхідні

        Дотики, жести, погляди, що виражають любов і схвалення дорослих!

Обробка отриманих результатів.

 За кожну обрану відповідь «б» додайте собі 1 бал.

Підсумуйте отримані бали.

Якщо ви набрали 7 і більше балів, то можна стверджувати, що ви гої тові надати правильну допомогу своїй дитині в процесі її адаптації до навчання в школі. У вас є необхідний запас психолого-педагогічних знань, а також ви чудово «відчуваєте» свою дитину і вам, і вашій дитині можна тільки позаздрити!

Отримані 4—6 балів свідчать про те, що ваші вчинки по відношенню до дитини не завжди надають їй очікуваної  допомоги. Скоріше ви відноситеся до керівника своєї дитини, а не людини, яка ненав'язливо «супроводжує» її в процесі адаптації до школи. Але не все втрачено: вам будуть корисними поради педагога і психолога (ви зможете до них прислухатися). Придивіться до себе: чи не занадто ви авторитарні зі своєю дитиною?

Набрані 3 і менше балів припускають, що ви, швидше за все, не усвідомлюєте роль батька в процесі адаптації дитини до школи. І якщо ви дійсно хочете допомогти своїй дитині, то займіться цим питанням.